Каталог статей

Name: Евтаназія
Item: Евтаназія
Author: RNGD_Sirius

Главная » Статьи » проза

Евтаназія

1.
Я вампір.
Я вампір, смертоносне створіння.
Я вампір, відпускаю самогубців по той бік їх власного задзеркалля, у незмірність.
Пишу в цій паперовій порожнечі, бо тягнути далі – це те саме, що накласти на всю цю плутанину руки. Плутанина між мною і смертю..........................................................................
Смерть захотіла на цей раз мене, я бачу це в своїх очах, зсередини, у відтінках чорної безвісті.
Що сталося?
Я вбив 21 особу.
Це відбувалося з присмаком дитячого піднесення. Стан малого, котрий побачив здіймання воронів на кладовищі, в день поховання власних слабкостей.
Що зі мною?
Я падший......... Я впав, так стрімко впав на саме дно власної свідомості у пошуках звільнення, побачивши в собі колодязь – втечу крізь падіння. Мій крик губиться в потоці шепоту.
Ні. Я думав наразі все поховати. Але натомість став одним із них.
Жах проймав все глибше мою тінь після кожного вбивства, але я заходив далі й далі. Доки не збожеволів остаточно.
Ставши професійним кілером земних страждань, я уклав мирний договір зі смертю.
Мене знаходили жертви. Кожне відпущення виглядало як самогубство. Але насправді........[color=red]
Вони віддзеркалювали лише нестримний біль, агонію не за життя, навпаки, за вічну темряву.
Мої руки тремтять. Розуміння проймає передчасні рішення і самознищується. Смерть кремувала підписані папери.

2.
Треба йти.
Я погано орієнтуюся у напрямках.

Він дивиться мені в очі, не відводячи свого утопічного погляду. Я німа.

- Ну, чесно кажучи, я здогадуюся де це.
- А ми хіба знайомі?
- Так, я бачив твої малюнки.
- Ти боїшся?
- Якби не боявся – не знайшов би тебе.

Йдемо мовчки. Відчуваю, як збільшується моя температура, наче крізь мене пробивається струм. Паралізуюча тиша.
Готична зона. Кладовище.
Він зупиняється. Довкола цієї сцени покояться кам’яні хрести, вони не свідки, скоріш наглядачі.
Я тримаю в руках ніж, свідомість десь не в цьому часі божевільно щось кричить мені, та я чую лише відлуння.

- Птахи помирають кожний день. Просто та пташка була особливою.

Він пішов від мене. Мій ніж порізав його вени, пронизавши крізь його серце мою безсилу біль, мою власну зупинку серця.
Він пішов...............................................залишивши мені містичну самотність кладовища і антирозуміння всього, що мало ніби статися.
Скажене тремтіння думок.
На тому ж місці, не зробивши жодного зайвого кроку, я опустилася на вологу мертву землю, поцілувала його холодні вуста і втекла.
Я зникла. Та пташка була особливою..........................................................................................
...........................................................................................................................................................

Источник: http://Уява

Категория: проза | Добавил: Lia (06.Октября.2008) | Автор: Lia

Просмотров: 561 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 4.5/2 |

Всего комментариев: 1

Порядок вывода комментариев:

1 RNGD_Sirius (06.Октября.2008 4:47:09)