Спогад
Лиш тиша безодні, та крім цього - нічого
Не знаю й не бачу вже довгі роки
Осліплені очі й затьмарений розум
Не бачать майбутнього, лише навпаки
Вони бачать минулі роки
х х х
Де колись мої спогади перебували
у бездонній нескінченності
Де темрява охоплює з усіх боків
Де нема взагалі відліку часу.
Це порожнеча усіх світів.
Звідси виходить малеча, забравши
Спогади давніх років.
х х х
І життя, знов народжується із небуття
І віднині перші хвилини починають своє існування в родині
Що породило в своєму коханні життя для людей І знову почнуться страждання
І з'являється згодом вигнання свого існування в цім світі
Що манить тебе в кожній миті
Залишитись із ним.
